Як працює фотофіксація порушень правил дорожнього руху в Європі

840

Їздити під прицілом камер спостереження – нормальна європейська практика, що діє там десятиліттями!

У більшості країн штраф за перевищення швидкості надходить листом саме після фото- чи відеофіксації порушення. Утім, є і такі держави, де правоохоронці із радарами ховаються, де заманеться і мають на те цілком законне право, пише 2+2.

У Білорусі система фото та відеофіксації працює з 2011-го року. Це й стаціонарні, й мобільні пристрої вимірювання швидкості. Держава домовилася з іноземним інвестором, який встановив камери та отримує тепер свою частку із зібраних штрафів.

Фотографії порушень одразу надходять у спеціалізований центр у Мінську. Спочатку один оператор перевіряє, чи правильно система визначила номер авто. А другий – перевіряє першого. Останньою ланкою є міліціонер, який і виписує постанову про штраф. Повідомлять про нього за допомогою смс. А цього року система значно розширила свої можливості.

У Польщі камери фіксації швидкості теж стали звичними для водіїв. На відміну від Білорусі, всі процеси контролює держава. Важливий нюанс: відповідальність несе не власник транспортного засобу, а водій. Але ж як встановити, хто саме був за кермом? Поляки просто запитують у автовласника, надсилаючи йому запит. Більшість громадян законослухняні й відповідають чесно.

А з 2014-го в Польщі на деяких ділянках дороги встановлюють два датчики. Вони вимірюють, з якою швидкістю автомобіль рухався не тільки безпосередньо в зоні дії камери, але й між “сигнальними прапорцями”. Розділяти відеодетектори можуть і кілометр, і два.

Таку саму схему практикують і у Фінляндії. Камери можуть фіксувати час, який автомобіліст проїхав від одного пункту контролю до іншого. Окрім автоматичних камер, місцева поліція користується ще й ручними радарами. Радарами обладнані і всі патрульні автомобілі. Це дозволяє ловити порушників “на ходу”.

І наостанок найдивовижніше: водій, якого зупинив фінський поліцейський, не вимагатиме відеодоказів свого порушення.